Жовтень віджовтів, відзолотів…
Він недовго радував красою.
А частіше хмарився, дощив,
То дощем все мив, а то росою…
Але все ж, краса у нім була,
Золотом чарівно все блищало.
Іскри сипав щастя і тепла,
Та всього цього було так мало…
Не натішились ані красою всі,
Що стрічала радісно і мило.
Ані ранками, що сяяли в росі —
Все нараз взяло і відлетіло.
Почорніло листя золоте,
Мокрий килим землю покриває…
Жовтень вже відлинув, а проте,
Золото його в душі в нас сяє.