Чого такий жорстокий світ сьогодні?
Де ділася любов і доброти слова?
Всім треба гроші і планшети модні,
А в когось їх нема... Й таке бува...
У кого є, той на вершині слави,
Й єхидно дивиться на інших звисока.
А як нема, той думає лукаво,
Що десь дістане, здобич ця легка.
І йде, щоб вкрасти, а не заробити,
І багатьом це сходить з рук усе.
Тепер він розуміє, як прожити,
Та всім довкола біль і сум несе.
І не тривожить те, що це погано,
Протиприродний і ганебний гріх.
Бере він все, що десь лежить погано,
Для задоволення своїх амбіцій, втіх…
В кишенях гроші, в гаражах машини,
Квартири і палаци всі його.
Але на серці порожньо в людини,
Не вистачає людям ще чого?
В душі жорстокість зіллям проростає,
Тож хочеться творити люте зло.
В такого й крихти доброти немає,
Її там, може, й зроду не було,
Бо змалечку не бачило любові,
І доброти у сім’ях не було.
Лиш ненависть і мат при кожнім слові,
Побої вічні, пиятики й зло…
Такі от сім’ї в нас тепер не диво,
Де за дітьми не дивляться батьки.
Приходить батько спитий в синю сливу,
І мати п’є, щоб не відстать, таки…
А де не п’ють, то гроші культом стали,
І вседозволеність та воля зла без меж.
Нарешті вже й вони багаті стали!
То ж хай все мають їхні діти теж!
Й ростуть вони вдоволені і ситі —
Дісталась дітям розкіш задарма.
Та якось в голову приходять миті,
Що є усе, а щастя в них нема.
Без праці діти їхні зледачіли,
І до робити вже не заженеш,
Й усі таланти втратити зуміли,
А час пройшов, назад не повернеш.
Отак в житті по-різному буває…
А найдорожче ж — діти для батьків.
Лиш той, хто добрість в їх серцях плекає,
Хто виховати мудро їх зумів,
Щасливі будуть й добрі будуть діти
І для батьків і для людей усіх.
Й батьки розквітнуть, наче гарні квіти,
Й довкола буде щастя, радість, сміх…