З тривоги знову день у нас почався,
А так всміхалось сонечко ясне!
І план на день якось увесь розпався,
Сигнали розтривожили мене...
Дивлюся в небо... А воно блакитне,
Безмежне, зовсім чисте і ясне...
А на землі усе чарівно квітне...
Тож сподіваюсь, що біда мине...
Бо ж в нас весна! І на душі весніє,
Тож хочу чути трелі чарівні!
Як зранку тихо, то росте надія,
Що прийдуть мирні і хороші дні,
А як тривога — настрій пропадає
І враз зникає радість і краса...
І вже не так у небі сонце сяє,
Не так блищить на сонечку роса...
Усе не так, бо на душі тривога
І ти не знаєш, що нас далі жде...
В хвилини ці звертаюся до Бога,
Хай він від нас біду цю відведе...
Бо нам би йти стежками осяйними,
Втішатись звуками, що сад несе,
Впиватись ароматами п’янкими
І щиро й ніжно полюбити все...
Тож людям би сміятися й радіти,
Летіти в мріях в сині небеса!
І милуватись, як ростуть в нас діти,
Яка повсюди чарівна краса...
А в нас війна, що не дає нам жити,
Біду і горе, смерть і страх несе...
А людям треба цілий світ любити
І у піснях оспівувати все....