Ой, як болить душа за Україну…
Було багато мрій в нас та ідей.
Та от стріляє ворог без упину
І нищить нашу землю та людей.
Й ніхто не може стати на заваді,
Немов живемо ми не між людьми…
Бо зрадники сьогоднішні при владі
Здають усе. Заложники всі ми.
Вони здають державу, землю й волю,
І нашу мову. Й люди їм — ніщо…
Лиш сум та біль, біда іде по полю…
За що це все нам, люди, ну, за що?
Мабуть за те, що стали ми рабами,
І прагнення до волі в нас нема.
Перед всіма об землю б’єм лобами,
А в душах лиш покора і пітьма.
І толерантність, трясця вашу душу!
Та майте гордість на своїй землі!
Трясуть нас завжди, як достиглу грушу,
А ми все перед ворогом малі…
Та вже коли ми станемо великі?
Невже надягнуть знов на нас ярмо?
Йдемо у світ байдужі і безликі…
Невже ми землю й волю віддамо?
Ой як болить душа за Україну…
За рідну землю з прадідів дідів…
За рідну мову, схожу на перлину,
За воїнів, за дорогих синів…
Прокиньсь, Людино! Годі тобі спати!
І одірви байдужість від душі.
Нам Україну треба рятувати,
Бо завтра буде пізно… Тож спіши…