Весна квітує, цілий світ співає!
А в нас війна палає ніч і день.
І мати сина з фронту виглядає,
Болить душа... І їй не до пісень...
Його їй дуже хочеться обняти,
Свою кровинку, він такий один!
Усю любов їй хочеться віддати,
Він найрідніший, наймиліший син!
Лиш мить назад його сміялись очі
І він радів життю, весь час співав...
Розказував усім байки охоче,
І враз затих, навік затих... Упав...
Його душа, як пташка, в небо лине...
Так легко вже, нічого не болить...
А ніжне серце, вірне, лебедине
Назустріч матері у світ летить...
Вже на щиті його везуть додому,
Туди, де зовсім мало він прожив...
На споришеву стежечку знайому,
У ті місця, де так життя любив...
А світ цвіте, живе, летить, співає
Здається так в віках не квітував!
А воїна, синочка вже немає...
За наше щастя він життя віддав...