О! Зупиніться, орки, на хвилину,
Облиште зброю і складіть усе.
За що ви нищите чужу країну?
Чого вас злоба в край чужий несе?
За що ви зараз йдете умирати,
У вас же є сім’я, своя земля…
Не будете у нас ви панувати,
В собі сховають вас мої поля.
Тож, московіти, просто схаменіться,
Погляньте у високі небеса!
Несіть добро в серцях і усміхніться,
Повсюди на Землі така краса!
А ваше серце злоба отруїла,
В нім темінь, злість й краси у нім нема.
Невже вас мати для смертей ростила
Чому у серці холод і зима?
Нащо війни? Чи ж не краще жити
У добрім мирі, де добро й тепло?
Чи прагнете ви голови зложити
За те, що комусь в голову збрело?
Подумайте… І просто зупиніться,
Бо у війні краси й добра нема.
Навколо себе просто подивіться
Й побачите, що там, де ви — пітьма…