Яке вже літо в нас війна триває
І гинуть мрії, щастя, дітлахи…
Й коли скінчиться це — ніхто не знає…
За що це лихо? За які гріхи?
Жили ми мирно і дітей ростили,
Вдягали вишиванки у свята…
І рідний край свій над усе любили,
Бо ця земля для нас завжди свята,
В усі часи із прадідів, віками,
Бо предки наші тут завжди жили.
І сонце волі сяяло над нами —
Ми українцями на цій землі були.
Тепер нас нищать, убивають підло,
Знущаються, руйнують нам міста.
Від цього горя навіть небо зблідло,
Бо доля наша дуже непроста.
А ми ж нікого в світі не чіпали
І добрими, та щирими були.
Ми короваєм друзів зустрічали —
На рушникові вишитім несли…
Ростили квіти і хліба високі,
Щоб голоду у світі не було.
Та вороги нахабні і жорстокі
Забрали в нас і щастя, і тепло.
Та українців вам не подолати!
Ми переможемо! В нас в серці воля є!
І ворог наш не буде щастя мати,
Бо бумеранг його, таки, доб’є!