Завжди дивуюся природою — це диво.
Усе в ній є: багатство й простота.
У різну пору трепетно й красиво,
Відтінків колорит і широта.
Зимою, хоч холодна — дивовижна,
Коли сніжок білесенький летить.
Уся казкова, світла, білосніжна
Земля, мов зачарована, лежить...
А тиша взимку просто чародійна,
Бо заворожує і зцілює серця.
Тоді природа-матінка спокійна,
Лиш жебонить вода із джерельця.
Пливе тихенько річка під льодами,
Нечутно линуть хмари в вишині.
Ялини неба дістають верхами
І велетнів нагадують мені.
А навесні усе заметушиться,
Льоди й сніги водою побіжать,
І прилетять пташки води напиться,
Квітки почнуть скоренько зацвітать.
І ритм життя відразу іншим стане,
Та звуками наповниться земля.
Природа фарби всі свої дістане
І розмалює радісно поля...
Та це ще буде. Але поки сніжно...
Зима іще свого не відбула.
Вона красиво, просто дивовижно
На землю білим килимом лягла.