Загляньмо в дзеркало душі своєї,
Що ми там бачимо? Квітуче деревце
Від доброти й сердечності твоєї?
А може гарне та усміхнене лице?
Чи може там веселка зайнялася,
Що з’єднує дугою землю й небеса.
Або водичка щедро розлилася
Й розквітла всюди ясно неземна краса?
Чи там любов, що сонечком палає,
Й освітлює навколо всі земні шляхи…
І доброта, що всіх оберігає,
Або співають там свої пісні птахи?
Чи там пустеля і нема нічого?
Чи льодовик прозорий, сніг і холоди…
І не зігріє та душа нікого,
Бо в ній багато заздрощів та зла, й біди?
Все може бути… Треба слідкувати,
Щоб дзеркало душі чистесеньким було.
Щоб сонечку хотілося в нім грати,
Щоб в ній був затишок, любов і мир, й тепло…