Хіба повага до людей можлива,
До тих, що в край до нас війну несуть?
А в нас же стільки сонечка і дива,
А в нас зозульки у гаю кують…
Вони нам лічать роки і удачу,
А стежечки в’юнкі удаль біжать.
Дарує поле квіточки в придачу,
Хмарки у синім небі майорять.
Чарівний край і дивовижне літо —
Впивайся щастям та живи й радій.
Але у нас війна реве сердито
Й сумних, страшних багато є подій.
А хочеться у добрім мирі жити,
Щоб щира пісня понеслась увись.
Так хочеться цей дивосвіт любити
Сьогодні й завтра, як давно колись.
О! Люди, станьте, поки серце б’ється,
Задумайтесь навіщо війни вам?
Земля так швидко в космосі несеться,
Ніколи часу не вернути нам.
Невже не краще жити і радіти,
Впиватись щастям, діточок ростить?
Щоб майбуття чудове мали діти,
Щоб люди всі могли у мирі жить.