На небо знов хмарки понабігали
І, мабуть, дощ почнеться все таки.
Пташки задумались і замовчали.
Від спеки опустилися листки,
Зів’яли без вологи і змарніли,
А звуки стихли, всюди тишина.
На південь птахи ще не відлетіли,
Але затихли й дума в них одна.
Вже час близький, їм скоро вирушати
Через моря і гори, та ліси.
Їм доведеться шлях важкий долати…
Тому й не линуть їхні голоси.
Вони тамують у серцях тривогу,
А думи в них і радісні, й сумні.
Потрібні сили на важку дорогу
І сонячні, ясні, безхмарні дні.
Їх діти вперше будуть шлях долати,
Й покинуть вже насиджені місця…
Гніздечко рідне важко покидати,
Й тому у них стискаються серця.
Затихли свисти, трелі, перегуки.
Пісні пташині не звучать ніде.
Минає літо, прийде час розлуки,
На них усіх важка дорога жде.