Заплакала осінь дощами невтішно
І мокнуть дерева тихцем.
Тепер вже з натури змалюєш успішно
Вуглинкою чи олівцем.

Бо більше нема кольорів розмаїття,
Лиш сірий над всім переміг.
Простягнуте в небо дерев верховіття
І сірі стрічки доріг.

А в шибку постукує дощик сльозами,
Розкис і розплакався день.
Ця сірість і сирість буває часами,
Та добре, що хоч не щодень.