З Біблії я заповідь завчила:
«Не завидуй», бо усе дарма.
Розумом і серцем зрозуміла,
Що у мене зависті нема!

Ні, нема! Мені так легко жити.
Бо ж у кожного зоря своя.
Крил нема, а хочеться летіти
І душею все ж літаю я!

Я лечу над завистю, як сокіл,
Над злорадним вогнищем брехні.
Полум’я не спалить — я високо!
Вище б ще піднятися мені!

Можна вище, тільки перепони
Ще здолати треба на путі.
Доброти неписані закони
Взяти в серце, бо вони святі!

Добротою все заполонити
Щоб вона давала паростки́.
Людям душі для краси розкрити,
Ніжними зробить, як пелюстки.

І тоді до зіроньки летіти,
Досягнути за свого буття.
Промінець чарівний уловити,
Що розкриє суть всього життя.

Поверніться, люди, всі до світла,
Щоб не стало зависті і зла.
Щоб душа, як квіточка розквітла
І як зірка ясною була.