Я всі ялинки в хаті увімкнула —
Свята зимові в мене почались.
І зразу все дитинство промайнуло,
Згадалось все, що відбулось колись.
Я ще мала, красиві мама й тато,
І страви дивовижні на столі.
Ялинка гарна, іграшок багато,
Ми їх робили з мамою, малі…
Колядники під вікнами, гостина,
І подарунки чарівник несе.
А пахне ж як зелененька ялина!
Як це давно-давно було усе…
Та навернулись спогади крилато,
Неначе не пройшли оті літа.
Яким чарівним нам було це свято,
А віра в казку світла і свята.
Все згадую і на душі світліє,
Я знову чую рідні голоси…
Десь за вікном розгулює завія,
І поховались всі дворові пси,
Бо холодно, все снігом засипає…
В нас в хаті гарно, тепло, чистота,
І тихо-тихо свічка догорає,
В сім’ї блаженство, мир і красота.
Я примостилась на колінах в тата,
Ми дивимось на вогники в печі.
Звучить і досі казочка крилата,
Що мама розказала уночі.
І стільки в серці залишилось ласки,
Розради, щастя, світла, доброти…
Чарівної любові, диво-казки,
Що не забути і не обійти…
Але, на жаль, не можна повернути,
Все пролетіло, наче дим свічі.
Не можу я від спогадів заснути,
В минуле повертаюся вночі…
Воно магнітом тягне і вертає,
Де ласка мами, татове тепло.
А відпускати зовсім не бажає,
Бо там дитинство радісне було.
Й любові стільки, що не розказати,
Там найрідніше місце на землі.
Там молоді й красиві мама й тато,
А я мала — купалась в їх теплі.