Учитель! — Пролунало слово…
І на душі так затишно стає,
Бо спогади вернулись веселково,
А там багато так любові є
І ніжності, тривоги і турботи,
Уваги щирої та доброти, й тепла…
І вічної щоденної роботи…
Тож стежечка в дитинство повела…
І ти летиш замріяна й щаслива
В щасливу пору, як мала була.
І де було багато щастя й дива,
І мрія до небес тебе несла.
А вчителька учила в світі жити,
У дивосвіт за руку нас вела.
І мислити учила, і дружити,
І мамою у школі нам була.
І згадка ця так щиро серце гріє,
Хоч пролетіли наче мить літа.
Згадаєш вчителя й душа світліє,
Бо це людина рідна і свята.