Згадую Трійцю

В колишній час вертаюся невпинно,
Де гріли серце ласка і тепло,
Де всі живі-здорові, я — дитина
І стільки доброти довкіл було,
Та щастя, сонця, радості дзвінкої,
Чарівні квіти барами цвіли,
Було багато ніжності людської,
Добріші всі і людяні були.
Свята зелені дуже я любила,
Лепеху рвала і вінки плела.
І цю красу сусідам всім носила…
У пору ту казково я жила.
Мені хотілось, щоб були веселі
Усі навколо й в радості жили.
І щоб всміхались квітами оселі,
Й на радість всім букети розцвіли.
Бо квіти польові — це просто диво,
Їм притаманна ніжність і краса.
Бо ж горнуться до серця так пестливо,
А на пелюсточках блищить роса.
Тож кожен згадує чарівні квіти,
Які колись на лузі десь цвіли…
Й душа від них аж проситься радіти,
Бо люди всі колись дітьми були…
І вдома теж на білій скатертині
Стояли квіти ніжні на столі,
Красою гріли серденько родині.
Вже не було війни в нас на землі,
А чисте небо ласкою синіло,
Всміхалось сонце, квіточки цвіли.
І маками поля палахкотіли,
Бо про війну ще пам’яттю жили…

Подякувати автору

картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Красоткіна Надія Григорівна