Кажуть, звичка — це друга натура.
Правда, правда і що тут додати.
Знак змінився, змінилась фігура,
І не можна з собою здолати.
Бо незвично, і що тут казати,
Треба вчитися знову й знову,
Треба думати і мізкувати,
Виробляти нову основу…
А не хочеться. Лінь долає,
Знав же все і умів нівроку…
І терпіння не вистачає,
До нового, малого кроку.
От людина, така лінива,
Щоб не тужитись, все тихенько,
Але хочеться більше дива,
Й щоб дісталося все легенько.
Це про себе. Про інших не знаю.
Мо’ вони не такі ледачі.
Лінь свою я усе ж долаю,
За комп’ютером і на дачі…