Осіння днина. Жовтень. Зараз тихо.
Повітряна тривога не реве.
Та йде війна. Десь зачаїлось лихо
І десь воно пригрілося й живе.
А хочеться, щоб вже війни не стало,
Вона вже наробила нам біди.
Вже скільки того люду повбивала,
Тож крові пролилось, немов води.
І не спиняється. І так нам важко жити…
Душа ж летить і прагне до краси.
І треба ворога скоріше нам розбити —
Він нас вбивав завжди, в усі часи…
То скільки можна нам його терпіти!
Тож даймо відсіч раз і назавжди!
Щоб наші діти стали вільно жити
Без горя, без війни і без біди!
В кулак зберімо нашу силу й волю,
Згуртуймося всі, як один в борні!
Почнім творити нашу світлу долю,
Щоб стали всі чудові наші дні.