Земля моя чарівна, запашна,
Залита сонцем, дощиком умита.
Квітуча і на цілий світ одна,
Веселкою й красою перевита.
Та маки зацвіли по всій землі,
Бо кров солдатів знову пролилася…
І мрія на застиглому чолі...
Навіщо людям та війна здалася?
Навіщо людям сльози і біда,
Погроми, смерть, що по кутках чигає
Та армії ворожої хода?
А відповіді на питання це немає…
Чого цей ворог по землі іде?
У чому перед ним ми завинили?
Він за собою зло і смерть веде —
Ми в мирі жити з усіма хотіли.
Ми хлібом засіваємо поля
І землю засадили всю садами.
А в молодої матінки маля
І пісня щастя, й радості між нами…
В нас від любові вся земля цвіте,
І підростають мудрі й гарні діти…
Хай буде в них дитинство золоте,
Щоб за дітей могли ми порадіти…
А тут війна… Обірване життя…
На вищій ноті обірвалась пісня…
В синочка вже немає майбуття,
І біль пекучий серце мами тисне.
За що нам, люди, ця біда страшна?
То ж чим ми перед Богом завинили?
Весь світ уже розгойдує війна,
І відбирає у народів сили…
А душі відлітають в небеса,
Хоч дуже рано їм іще летіти
Туди, де спокій та п’янка краса…
Їм на землі ще так хотілось жити…