Хтось каже — раю на Землі немає,
Він в небесах, у потойбіччі є.
Цього, насправді, так ніхто й не знає,
Тож, зазвичай, придумують своє.
Який той рай, ніхто не уявляє,
Але найкраще все приписують йому.
Що там красиво й тепло бути має,
Бо світло там перебороло тьму.
І добрість там завжди всіма в повазі,
Любов, немов джерельце чисте б’є.
І щастя, й радість там у перевазі,
І все найкраще у раю тім є.
А я послухала, мов піднялась на крила
До того раю, в сині небеса.
І дуже чітко й ясно зрозуміла,
Що на Землі уся ота краса!
Земля — це рай, де всюди казка й диво,
Тепло і щастя, і любов п’янка.
Це на Землі так затишно й красиво,
Між трав росистих стежечка в’юнка,
Довкілля в квітах гарне і казкове,
І вітерець у гіллі виграє.
Високе небо, чисте, волошкове,
А скільки радості у цьому світі є!
А запахи які — не повторити!
А співи птахів в пору весняну!
Та людям все це треба полюбити,
Й летіти в зачаровану весну
І між собою у любові жити,
Нести у Всесвіт щирість, доброту,
Себе, природу, цілий світ любити,
І зрозуміти істину просту,
Що рай — це є Земля і вся природа,
Це ліс і поле, квіти й небеса.
І це життя людське, та дуже шкода,
Що не торкнулась ще когось краса.
Тож він ніяк не може зрозуміти,
Що на Землі живемо ми в раю!
Тут все для щастя, щоб чудово жити,
Й вершити власну доленьку свою.