Квітує все. Краса така повсюди!
Я серед цвіту дивного стою.
Лишень погляньте, придивіться, люди.
Ми з вами всі живемо у раю.
Та раю ми не бачимо земного,
Все поспішаємо, кудись всі летимо.
Не помічаємо і сонечка ясного,
У власних думах тихо живемо.
Увагу не звертаємо на квіти,
І в небо глянемо вряди-годи.
У нас сім’я, робота, гроші, діти…
Усі мотаємось сюди-туди.
Дурницями в нас голови забиті,
І на ходу частесенько їмо.
Із нервів, злості та інтриг ми зшиті,
Але куди усі так спішимо?
До старості? Чого туди спішити?
Вона від нас не дінеться ніде.
То, може, краще мудро зараз жити,
Бо час так швидко надзвичайно йде.
І молодість швиденько пролітає…
Лише був цвіт, а от уже й плоди.
А на землі така краса буяє,
Душею ти у рай земний прийди,
Побудь хоч мить в гармонії з красою,
Це ж для людини все оце цвіте.
Умийся вранці чистою росою,
Поглянь на небо й сонце золоте.
Світанок ніжний тихо рожевіє —
Це ж у раю людина на землі!
Лиш той щасливий, хто любити вміє,
Красу чарівну, радощі малі,
Які так щедро нам земля дарує
І робить душу світлу і ясну,
Та серце наше ніжністю чарує,
І повертає у п’янку весну.