Ну, от… Зима вже майже на порозі,
А в мене слива все цвіте й цвіте…
Й сніжок біленький десь уже в дорозі,
А деревце й не відає про те…
Цвіте собі, бо думає — так треба,
Було ж таке тепло, неначе навесні…
І сонечко, й дощі рясненькі з неба,
І дні погожі, теплі і ясні…
Та не пора була для того цвіту,
Що вибився не в пору і не в час…
Тож взимку змерзне, пропаде до літа…
Отак буває іноді і в нас…
Не в пору іноді й людина зацвітає,
І все тоді іде не до ладу.
І зовсім молодою пропадає,
Напевно так, як слива ця в саду…