Зима якогось дня взяла собі й згадала,
Що навіть на свята до нас не заглядала.
І почала мести, і почала крутити,
Пригнала всі сніги, що аж не видно світу.
Вночі мела і вдень, і ввечері крутила,
Сніги в ліси внесла і в полі постелила.
І волохатих хмар до нас понаганяла,
Мела свої сніги, що й міри вже не мала.
І побілів весь світ, засяяв, засріблився
І усміхом увесь в людських очах відбився.