То сніг летить, то дощик накрапає,
У лютому погода нестійка.
Зима своє мудрує, витинає,
Тож під кінець вона завжди така.
То з радістю вона, а то з журбою,
І людям настрій свій передає.
А часом як запахне враз весною —
Від аромату млосно всім стає…
І перші квіти так нестримно рвуться
Такі тендітні, білі і малі…
До сонечка голівками сміються
Із чорної й холодної землі.