Надія Красоткіна

А—Я

Зимова прогулянка

Йду на прогулянку, чого сидіти в хаті…
В людський потік я увіллюсь тоді.
Он на гілках горобчики пухнаті,
Й малі крижинки всюди на воді.
Мороз маленький і не дошкуляє,
Мов в казці заворожене усе.
І навіть вітерець не повіває
І гілку з горобцями не трясе.
Така краса… А ще сьогодні свято.
Всі дні стоять погожі та ясні.
Тож хочеться здійнятися крилато
І в небеса полинути мені.
Та й просто так помріяти й ходити
Поміж людьми і все ж на самоті.
Розглянути красу й не говорити,
Здолати мовчки ті свої путі.
Потреба часом є у тім мовчанні,
Щоб увібрати серденьком красу.
Прогулянки такі потрібні ранні,
Щось позитивне я із них несу:
Красу і спокій, та чарівне диво,
Що всюди виглядає вдалині.
Так гарно взимку, в пору цю, красиво.
Приємно йти по вулицях мені.