Зимі кінець і вже душа радіє!
Бо йде весна і радість всім несе.
Тож гріє серденько палка надія,
Що від тепла розквітне в світі все.
І вже цвітуть підсніжники біленькі
І маргаритки де-не-де в траві…
Пухкі вербові котики м’якенькі,
Малі, правдиві, свіжі і живі…
Бо це весна привітна на порозі.
Зимі кінець. Минула вже зима!
Підбіл жовтенький квітне при дорозі,
А снігу і морозу вже нема.
Як і повернеться, то на годину
Приблудою та й то вряди-годи…
Щоб повернути до зими людину,
У білий світ вернути холоди.
Та сили у зими уже немає,
Хоч злиться, тисне, але марно все.
Весна над світом щиро розцвітає
І радість, щастя нам усім несе.
А як над ранок сонце ясне встане,
Зігріє Землю й холод пропаде,
А сивуватий іній враз розтане
Й краплинками додолу упаде.
Весна вже завтра і душа співає.
Нарешті буде сонечко й тепло!
І від тепла довкілля розцвітає,
Усе навколо зразу ожило!