І знову спека. Зранку — двадцять вісім!
Нема чим дихати, повідчиняла все.
І не сховатися ні в парку, ні у лісі,
То ж прохолодою лиш від води несе.
І я на річці плавала, пірнала,
Втомилася, додому треба йти.
А річка все мене не відпускала,
Хотіла прохолоду зберегти…
Та все кінчатись має добру звичку…
От я і вдома — спека, парнота,
Взяла і трохи полила травичку,
Щоб не душила всюди духота.
Але даремно, дуже жарко всюди,
Лише вода спасає від жари.
Все знемагає: птахи, звірі, люди,
І небо поміняло кольори,
Все вицвіло і стало білувате
Й нема ані хмариночки ніде…
А на землі велике й кострубате
Стирчить бадилля висохле й бліде…