Зозуля
Сьогодні я зозулю в парку чула,
Над річкою кувала вдалині.
Вже й літо скоро, якось враз збагнула:
— А скільки літ ти накуєш мені?
Лічити літ зозуля не схотіла,
Не мала часу на такі діла.
В пташиних справах вдалеч поспішила,
Бо дуже заклопотана була.
Пора гаряча, треба все зробити,
А роки люди лічать хай самі.
З добром у серці треба в світі жити,
У правді й честі, в світлі — не в пітьмі.
Отак подумалось, чи від зозулі, може,
На рівні телепатії прийшло.
А й справді, треба в світі жити гоже.
І якби легко-важко не було,
А ти живеш і в світі ти — людина,
Ти бачиш, відчуваєш, чуєш все.
І жити праведно завжди повинна,
А час нестримно хай у даль несе.
І скільки літ написано прожити,
Всі проживеш, не дінешся ніде.
Лише б завжди сміятися, любити…
Хай доброта нас по життю веде.