Чому не можуть люди зрозуміти,
Що війни — страх і смерть, біда і зло…
Чого не хочуть в світлім мирі жити,
Щоб добре всім і затишно було?
От орки, московіти знов напали.
Орда на Україну в бій пішла.
Як підступитися до нас не знали,
Тому війна їм виходом була.
Тож десять літ війна уже триває,
Міста — руїни, в них нема життя.
І села мертві, лиш вітрець гуляє,
Й яке на нас чекає майбуття?
Сирітки діти, як їм в світі жити?
Як матері без сина чи дочки?
А сонечко продовжує світити,
Як і завжди, в усі роки й віки…
А орки безупинно йдуть вбивати,
Бо в них у генах — ненависть і зло.
Й не плаче за синами їхня мати…
Чого їх в Україну потягло?
Чого батькам не шкода свого сина,
Вони тут мруть у кожному бою…
І нащо вам, ледачим, Україна?
Ви краще землю обробіть свою…
Й не треба буде йти когось вбивати,
Зробіть свій рай у себе на землі.
І будете всі жити й процвітати
У щасті, в радості і у теплі.