Однокласники знову зустрілись,
Повернулись в дитинство на мить.
Очі радістю враз засвітились,
А от серце від туги щемить.
Бо дитинство далеко-далеко,
Кожне літо все далі від нас.
Відлетіло, неначе лелеки,
Невблаганно роз’єднує час.
І у кожного власні проблеми,
Та в дитинство ми всі летимо!
У руках жіночок хризантеми.
Ми по осені вже ідемо...