Сніг пролетів, повсюди стало чисто,
Усе заткало біле полотно.
А в чорнім небі зорі, як намисто…
На цю красу дивлюся у вікно.
Краса нічна і дивна, і казкова,
До себе кличе в чорну глибину.
Ох, нічка чарівна і загадкова,
В тобі я розчиняюся й тону…
Ні, не тону, між зорями літаю,
Там хочу віднайти таких, як ми…
І на планету кожну поглядаю,
І хочу там зустрітися з людьми…
А їх не видно, бо далекі далі,
Не долетіти й подумки мені.
Планети ті закутані в вуалі,
Незвідані, незнані, чарівні…
Непізнані ще нами, незнайомі,
До себе кличуть завжди, всі віки…
Хоч людству деякі із них відомі,
Та недосяжні, зовсім не близькі…
Лечу до зір, уже не хочу спати,
А небо чорне зорями рясне.
Йде дивна нічка крізь вікно до хати
Й тихенько заколисує мене.