А вранці небо знову засиніло,
Від прохолоди ціпеніє все.
А встало сонце, всюди заясніло
І промінець ясний тепло несе.
Не так, щоб дуже тепло, а терпимо,
Тепліше щогодини скрізь стає.
Хмарки біленькі пропливають мимо
Та в цьому казка віковічна є.
Бо це вже осінь золота й красива,
Заквітчана і просто чарівна.
А на світанку від туману сива,
Удень яскрава, гарна, осяйна!
Тривожать душу всі її картини,
Що пише осінь кожен день нові.
Вони потрібні дуже для людини,
Бо всі захопливі, чудові і живі…
Вони чарують серце, бо красиві.
Тож осінь збайдужіти не дає.
Вони вражаючі, але й самі вразливі,
В них загадка і мудрість вічна є.