В житті бувають випадки критичні,
Що хочеться крізь землю просто впасти.
Якби у сили вірилось містичні,
Щоб раптом у минулий час попасти.
Тоді б велись по-іншому, розумно
І мудрі б речі друзям говорили.
І вже б горілку не пили бездумно,
А потім землю носом би не рили.
О, мудрість, де ти? Нащо ж нас кидати?
Будь поруч нас кожнісінької миті,
Щоб своєчасно нам пораду дати,
Бо ми частенько безпорадні в світі.
Не знаємо, що робимо, що буде,
Про наслідки не думаємо... Нащо?
Немов сліпці, ми тикаємось всюди,
Щоб не лишитись в програші нізащо.
Тим часом виграш не на нашім боці,
Бо сил нема собою володіти.
То ж спотикаємось на кожнім кроці,
Дурниці робимо... Де правду діти?
О, мудрість, прирости до нас міцненько,
Не відірвись, не залишай ні миті.
Додай нам сил і розуму, рідненька,
Бо ми ж такі безвольні в цьому світі.