Квітує літо й дає надію.
І вабить річка, усе цвіте…
А душу гріє чарівна мрія,
І в невідомість життя несе.
Яке це щастя у світі жити,
Збивати вранці дзвінку росу.
І щиро й ніжно цей світ любити,
Та відчувати ясну красу.
І ластів’яток у небі чути,
А то зозулю, то солов’я.
Краса довкола, що не збагнути,
Тож закохалась у світ цей я.
А от війна в нас усе палає,
І їй не видно іще кінця.
Міста руйнує, життя вбиває
Й ридають ридма людські серця…