Ми — українці! Дуже древні люди,
Віки живемо на своїй землі.
І іншого народу тут не буде,
Бо нас підносить воля на крилі.
Русь Київська всі племена з’єднала
Слов’ян, які розрізнено жили:
Древлянам, сіверянам шлях вказала,
Поляни й уличі в союз ввійшли
І волиняни, й тиверці, й хорвати
Жили колись у Київській Русі.
І вміли гарно господарювати,
Були тут однієї крові всі.
Біленький одяг завжди одягали
І вишивали гарно сорочки.
Вінки дівчата вміло виплітали,
В полях ростили хлібні колоски.
Малих дітей тут грамоти навчали,
Хати біленькі в нас завжди були
І чарівних пісень усі співали,
Й охоче завжди до роботи йшли.
Сім’я тут будувалась на коханні,
Любов і щирість у серцях цвіла.
Жили в труді, у мріях, в сподіванні,
І доброта поміж людьми була.
Русь Київська — така була держава,
Та зазнавала горя від орди.
З землі цієї йде козацька слава —
Козацтво захищало від біди.
Та в мить якусь прийшла лиха година,
Русь Київська розпалась та й усе…
Та з попелу воскресла Україна
І об’єднала, як колись усе!
І розцвіли у щасті знову люди,
Й любов свою послали в небеса.
Тож Україна — є, була і буде!
І буде вічно щастя і краса!