Минають дні… Минають швидко роки…
Подумаєш, а час вже пролетів…
І ти вперед уперто робиш кроки.
Оглянешся, то ніби ще й не жив…
Бо серце прагне щастя, ще гаряче!
І до життя все той же інтерес.
Та вже ступаєш стежкою інакше,
І вже не по зубах тобі прогрес,
Що входить звично в хату до людини
Й життя заполоняє кожну мить…
Все зрозуміло навіть для дитини,
А от тобі душа не раз щемить…
Бо починаєш дуже відставати,
Життя не те, яке було колись…
Собі не можеш часом ради дати,
Та ще й не так з тобою повелись,
Як би хотілось… А життя триває.
І ти щасливий, бо іще живеш!
А скільки того віку? Хто те знає?
І ти уперто все ж вперед ідеш!
І дуже добре, бо життя — це диво,
Яке усім дається лише раз!
Тож треба жити радісно й щасливо
Кожнісіньку хвилину, кожен раз!