Знов вибухи, пожежі, втрати, горе,
Зруйновані склади, квартири теж.
Зі сліз народу утворилось море,
А горю і біді немає меж.
Та скільки ж буде ця війна тривати?
І скільки може витримати люд?
І, замість в світі щастя будувати,
Летять на нас ракети звідусюд…
А ми дітей родили, щоб радіти,
І щоб вони щасливі йшли у світ.
І щоб могли у вільнім краю жити
Серед просторів рідних, серед квіт…
А миру все нема — війна палає.
І кожен день нова біда у нас.
Скажіть! Коли кінець війні, хто знає?
Коли настане благодатний час?
Та всі мовчать, ніхто того не знає..
Світ збайдужів і щось пішло не так…
Один країну рідну захищає,
А інший не наважиться ніяк.
А час летить, летить несамовито,
І вже немає вороття назад…
І люди поглядають сумовито,
На диво квіти і вишневий сад…
Бо цвітом на землі весна буяє,
Та менше й менш стає людей на ній…
І хорами пташок земля співає,
Та сум повзе по всій землі моїй.