Якщо якась людина не права,
То починає інших ображати,
У неї на язиці злі слова,
Щоб світові свій норов показати.
Тож і не дивно, злість бере своє,
Безсилля просто душу розриває.
Тож лють свою, немов помиї ллє,
Кричить, плює і, мов собака, лає.
А толерантність де і доброта?
Де мудрість, стриманість… Куди пропала?
Ота звичайна людяність проста
В душі, мабуть, ніколи й не бувала.
Там тільки зверхність, тільки власне «Я»,
І більш нічого в світі не існує.
А тільки правда й думка лиш своя,
Себе одну така людина чує.
Гординя власна завжди верх бере —
Вона лиш знає, як у світі жити.
Хоч не права, а горло так дере,
Що вже не хочеш чути й говорити…