Коли немає любові
Як може мати не любити сина?
Не сила уявити, ну, ніяк.
Це ж рідна, дорога, твоя дитина,
А не якийсь там камінь чи чурбак.
Як можна за якусь трикляту вазу,
Що впала і розбилась, хай їй грець.
Кидатись на дитя і бити зразу,
І над хлоп’ям справляти справжній герць...
А він малий, в нім силоньки немає,
Він жде від мами ласки і тепла…
А від жорстокості її страждає,
Від нелюбові та зневаги, й зла…
І він не знає, як любимим бути,
Щоб мати серце мудре й золоте.
Його б матусі взяти й пригорнути,
А він уже відторгнутим росте.
Він прагне ласки, щирості, любові,
А в матері лиш ненависть в очах…
Від мами хоче доброти у слові…
Цього нема. І наростає жах.
І як тут бути, що йому робити?
Він протестує, плаче і кричить.
І починає зло навкруг творити,
Він ще не вміє мудро поступить.
А хто навчить, як мати зневажає
Своє дитя? Не любить і не вчить…
Хтось скаже, що такого не буває…
Але це є. І як дитині жить?