Колись ми будем жити без тривоги,
А дні в нас будуть мирні і ясні.
Й щасливі поведуть нас в даль дороги,
А діточки літатимуть у сні.
Колись це буде, треба лиш дожити
До перемоги і до того дня…
Ми знову будемо діла вершити,
І край наш будем славити в піснях.
Колись це буде… Та коли — не знаю,
Бо поки що тривожні небеса.
Ракета вража в небесах літає,
Від руйнування гине вся краса,
Яку створило людство і природа,
І гинуть люди, села і міста…
Марніє без кохання ніжна врода
І доля наша дуже непроста…
Бо залишились сиротами діти,
А без дітей зажурені батьки…
Війна — це зло, тут ніде правди діти.
А шлях до волі завжди нелегкий…
Та, все-таки, колись війна скінчиться,
Полетимо ми в щастя на крилі!
І сонечко над нами заіскриться,
І буде мир та щастя на Землі!