В усі часи живуть свої поети,
Такою воля божа тут була.
І навіть в час, коли свистять ракети
І рідну землю спалюють до тла,
Поети пишуть вірші щохвилини,
Про радість, про любов і доброту.
Бо це потрібно завжди для людини,
Щоб люди знали істину просту.
Що нам життя один лиш раз дається
І треба цінувати нам його.
Все, що було, ніколи не вернеться,
То нащо ми воюємо? Чого?
Красивими вмираємо у полі,
Кому це треба, як життя одне?
Ми не господарі уже своєї долі,
І не натішимося, як усе мине…