Світ з ніг на голову перевернувся
І тім’ячком ударивсь об скалу.
Про війни попередні геть забувся,
А силі зла й війні несе хвалу.
Тож кожен час війна стає складніша
І забаганка нищення росте.
А людям жити все стає страшніше…
Забули люди правило просте,
Що в світі цім найвище щастя — жити,
Стрічати з ночі ранки чарівні.
Людей і Землю, цілий світ любити
І не давати ходу війнам… Ні!
Та все забулось. Світ не пам’ятає,
Хоч людство в книгах пам’ять зберегло.
Але книжок ніхто вже не читає
І людство курс на знищення взяло.
І сіє зло та війни починає…
Тож для пожеж достатньо й сірника.
І смерть летить, війна уже палає.
І доля наша дуже нелегка.
А як же добре, як душа радіє,
Як мирне небо всім красу несе.
Як після ночі сонечко ясніє,
Стає казкове, дивовижне все…
Та людство нині вже стоїть на грані,
Комусь не йметься захопити все.
Та й правлять світом люди препогані,
Тож кожен з них не мир — війну несе.