Всім порам року щось своє властиво,
У кожної пори — своя краса!
Це серпанкових ранків ніжне диво,
Коли срібляста світиться роса…
Або зимовий ранок засріблився
І біле марево усе заволікло…
Під сяйвом місячним сніг заіскрився,
Ну, а від сонечка все потекло…
Краса природи — віковічне диво.
В місцині кожній є краса своя…
А для людей — краса душі важлива…
Тож переконана у цьому я.
Краса душі… А що вона вміщає?
Для кожного — це, мабуть, щось своє…
Хтось світло і тепло у серці має,
У когось співчуття і щирість є.
Хтось обійняти може добротою
І з щедрістю тепло всім роздає.
А хтось усмішкою надчарівною
Свою любов у серце переллє…