Яке це щастя, коли тепло всюди
І квіти найчарівніші цвітуть.
А всі усміхнені, усі щасливі люди
На зустріч із природою ідуть.
Бо як же цю природу не любити?
І як не милуватися на цвіт!
Нам без краси у світі не прожити,
Хоч скільки б не було від роду літ!
Краса людині серце окриляє,
І робить світлою, бо живить душу їй.
На все прекрасне щиро надихає,
Бо стільки ж дивини у квітці цій,
Що між травою при в’юнкій стежині
Квітує ніжно й дивиться у світ.
Не так багато й треба вже людині
В дитинстві, в юності й на схилі літ…
Лише здоров’я й мир, краса у світі
І спокій, щоб у радості їй жить.
А ще здорові і хороші діти…
А час… А час нехай собі біжить…