У світі є така краса і невідомого багато,
Що всі наземні чудеса завжди сприймаються як свято.
То диво-квітка зацвіла, то виросла якась рослина,
То стежка полем повела, а там чарує нас билина…
То небо синьо зацвіло, то хмари в нім затанцювали,
То тепле літечко пройшло і вже пташки повідлітали.
Але ще тепло, ще краса, земля у квітах спочиває.
А вранці у тумані вся від сну тихесенько зітхає.
І прокидається в росі, в холодній і дзвінкій росичці,
Дерева теж умиті всі, немов скупалися у річці.
Скрізь надзвичайна дивина, усе сприймається, як свято!
З’явилась зірка й ще одна і я до них лечу крилато…