Краса осіння щира, неповторна.
В ній стільки дивовижних кольорів…
Синичка гарна, а яка проворна,
А клен весь пожовтів й почервонів…
А небо, небо! Мов чарівна казка!
Таке цікаве, змалювати ж як!
І тихо ллється сонечкова ласка.
Й намилуватися не можна цим ніяк…
На що не глянь — захоплює, милує,
Аж серце завмирає від краси.
Цей світ завжди дивує нас, чарує,
А ці осінні дивні голоси…
Шепочуть щось, прощаючись із нами,
Ведуть розмову поле і гаї.
І вітер щось співає між гілками…
Все має в світі голоси свої.
Щось шурхотить, шепоче і співає,
Шумить, журчить, стрекоче і шуршить…
А між гіллям оркестр осінній грає
І це казкова, неповторна мить.