Я перестати дивуватися не можу…
Та і не хочу, бо довкіл краса!
Вдивляюсь в днину, на минулу схожу,
Та в кожній іншій — диво, чудеса!
Бо день новий — це радість неповторна,
Це казка надзвичайна і жива.
То небо синяву свою розгорне,
Що навіть важко віднайти слова —
Така краса! То сонечко всміхнеться
І промінцями аж заллє усе,
Враз блискітками білий сніг займеться
Всім радість первозданну принесе…
Краса природи — ліки дивовижні,
Що вилікують душу залюбки.
Тут аромати свіжі, ніжні-ніжні,
А краєвиди заплелись в вінки
Й створили казку світлу, білу-білу,
Морозну, холоднючу та крихку.
Дерева і кущі всі задубіли,
Вітрець кружля сніжиночку легку…
Це так прекрасно, що й не передати,
Й дивуючись я в дивосвіт іду…
Не можу дивуватись перестати,
Бо завжди щось цікаве в нім знайду