Красиво вчися говорити,
І мову нищити не смій.
Бо як без слова в світі жити?
Тож правильно сказати вмій
Та так, щоб серце завмирало,
І щоб душа, як сад цвіла.
Для цього треба слів чимало,
Й щоб думка світлою була.
Які ж думки, така і мова.
Все відбивається у ній:
І добрість світла, пелюсткова…
Й зухвалість, заздрість, погляд злий.
Бо наша українська мова
Чарівна, мудра і жива.
Багата, щира, загадкова —
На все в ній є свої слова.
Тому її потрібно вчити,
Відчути в ній красу й тепло.
І так доступно говорити,
Щоб всім до серденька дійшло.
Щоб всім хотілось мову знати,
Дійти аж до її основ.
І вишукано розмовляти —
Вона ж найкраща з-поміж мов!