Ах, осінь, осінь… Дивовижна панна…
Казкова, ніжна, тепла і ясна..
Вона ні з чим у світі незрівнянна,
Красива, дивовижна, чарівна.
І от уже жовтіти починає,
Вбирається у теплі кольори.
А скільки квітів у собі ховає…
І світить тепле сонечко згори.
Тихенько ніжний легіт повіває
І срібне літо бабине несе.
Красою осінь серце напуває,
Дарує щиро нам найкраще все.
В чарівний ліс вона до себе кличе,
Дарує нам свої казкові дні.
А в небі журавлиний ключ курличе
Свої прощальні і журні пісні.
А все навколо барвами аж сяє!
Яких тут тільки кольорів нема!
Та золото над всім переважає…
І десь далеко чується сурма,
Яка в природі всіх попереджає,
Що скоро все ж настануть холоди.
Оркестр у верховітті дуба грає,
Та скоро й він затихне назавжди.