Я Україну словом вишиваю,
Бо як же гарно тут! Яка краса!
Я краю чарівнішого не знаю,
Де ще такі бездонні небеса,
І синява, що в серце проникає,
І доброта, що від землі іде.
Краса довколишня вражає…
Ні! Кращого нема ніде, ніде!
Щотижня поле кольори міняє:
То жовтим, білим, голубим цвіте.
Рожевим, то червоним запалає,
А потім просто стане золоте…
А ароматів скільки в літню пору,
Від них повітря і густе, й п’янке…
А голову лиш підніми угору —
Там світло чисте, радісне, м’яке…
А звуків скільки, аж душа співає,
Усе в гармонії і небо, і земля…
Ні! Краю чарівнішого немає,
Де ще такі заквітчані поля?
Красу у віршах хочу передати
Щоб в них співали щиро солов’ї
Я хочу Україну вишивати
Для всіх словами, мовою її.